"Де живе Дід Мороз?" Віртуальні гостини

     Раз на рік настає той чарівний час, коли навіть самі непохитні скептики починають вірити в казку. Це відбувається, коли один рік змінюється іншим і з’являється головний персонаж зимового свята. Навряд чи хтось зможе точно сказати, як давно цей бородатий старець в шубі і з посохом став з’являтися в будинках у людей і роздавати всім подарунки, але багатьом дуже цікаво, де живе Дід Мороз.

Подорож книгою «Новорічні забавки».

Як цікаво і корисно батькам разом з дітками напередодні Нового року провести час? А дуже просто…

Допоможе в цьому енциклопедія дошкільника «Новорічні забавки». В ній ви знайдете чудові ілюстрації, яскраві фотографії простих і цікавих виробів із поясненням кожного кроку, короткі та зрозумілі тексти, веселі віршики, загадки про зимові свята та навіть як написати листа Дідові Морозу.

З книгою «Новорічні забави» малюк навчиться майструвати прикраси для ялинки та створювати новорічні подарунки своїми руками. А ще, він пограє в пальчикові ігри, відгадуватиме зимові загадки, дізнається багато цікавого про карнавальні костюми та зимові розваги.

 

Новорічні дива: з історії ялинкових іграшок

Ось і надійшов Новий Рік – найяскравіше свято, що дарує нам відчуття казки й зачаровує сяйвом різнокольорових вогнів. І куди ж без головної традиції свята – прикраси ялинки? При погляді на блискучі, як дзеркало, ніжні та крихкі новорічні іграшки в кожного дорослого виринають теплі спогади з дитинства і з’являється прагнення знову доторкнутися до чарівництва.  Звідки ж беруть свій початок ялинкові прикраси?

    Передноворічне прикрашання будинків жителями європейських країн відоме ще з часів Середньовіччя. Для цього використовували гілки хвойних дерев, аромат ефірних олій яких розлітався по всьому приміщенню. Влада забороняла це робити, тому що

Відома та загадкова Марко Вовчок.

22 грудня 1833 року в небагатій дворянській родині народилася відома українська письменниця Марія Вілінська-Маркович, яку світ знає під чоловічім псевдонімом Марко Вовчок. Дівчинка з раннього дитинства росла під впливом своєї матері – жінки високоосвіченої та музично обдарованої. Саме від неї вона перейняла любов до музики і дар художнього слова.

 

Лише одне не взяла вона від своєї мами: вміння красиво та модно одягатися. В житті вона віддавала перевагу суворому стилю і в нарядах, і в зачісці. Замість легковажного чтива вибирала пізнавальні книги з історії, природничих наук, вивчала іноземні мови, які давалися їй на диво легко. За своє життя вона освоїла їх близько десятка.

Коли дівчинці виповнилося сім років, помер батько і незабаром  мати вдруге вийшла заміж. Це був невдалий шлюб - новий чоловік вів розгульне життя та виявився жорстоким тираном. Бажаючи вберегти дітей від знущань вітчима, мати відправила їх до родичів. Так по чужих будинках і росла майбутня письменниця, займаючись музикою і багато читаючи. Закінчивши Харківський пансіон благородних дівчат, вона знову опиняється у своїх родичів. В салоні її тітки К. П. Мардовін часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Тітонька, керуючись добрими намірами, вирішила знайти для Марії вигідного нареченого. Проте племінниця твердо вирішила одружитися з Марковичем, але не з великого кохання, а бажаючи лише незалежності.

Своєму чоловікові вона народила двох дітей, але маленька дочка померла у дитинстві, і на руках у неї залишився син Богдан. Молода мама з великою турботою ростила свого малюка і водночас пробувала себе у літературі.

На початку письменницької кар’єри Марія бере прізвище свого чоловіка за основу псевдоніма та переймає його естетичні смаки.  Вона супроводжувала його у фольклорних експедиціях, де вдосконалювала знання мови. Написані в ті роки оповідання молодої письменниці були настільки гарні, що чоловік вирішив відправити їх своєму другові, відомому українському письменнику Пантелеймону Кулішу – власнику друкарні у Петербурзі. 

Так, десять творів і склали першу книгу «Народних оповідань», підписаних під псевдонімом Марко Вовчок. За сімейним переказом Вілінських, псевдонім виник від імені засновника роду – козака Марка, прозваного Вовком. До речі, тоді видавець навіть не здогадувався, що ці розповіді були написані жінкою.

У 1859 році Марко Вовчок (покинувши чоловіка) переїжджає до Петербургу. Вісім років, до самої смерті, Маркович писав листи Марії з проханням про повернення, на які так і не отримав жодної відповіді.

Проживаючи у столиці, молода письменниця стає гостею і окрасою столичних літературних салонів і обертається серед знаменитих на той час літераторів. Її вітали як авторку неперевершених шедеврів з народного життя. Маломовність Марії у поєднанні зі скупими жестами та монументальною поставою робили її царицею й величавою богинею, особливо в очах чоловіків. Навколо 26-річної жінки буквально роями вилися найсвітліші голови Російської імперії. У ті роки нею всерйоз захоплювалися Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський.

Польський хімік Владислав Олевінський через нерозділені почуття до Вовчка пускає собі кулю в лоба. Герцен, ризикуючи бути схопленим і виданим поліції Росії як політемігрант, їде до Бельгії, аби тільки побачитись з нею.

Справжня міцна дружба виникла у неї з Тарасом Шевченком. Золотий браслет, подарований Кобзарем, Марко Вовчок зберігала все своє життя. Шевченко кокетливо називав її своєю «дочкою», а Пантелеймон Куліш божеволів від свого кохання до неї. 

Марко Вовчок прийняла любов Куліша і вони домовились про спільне життя за кордоном. Але коли у 1859 р. Куліш їде за нею до Берліна, він застає її там з Тургенєвим та повертається додому ображений.

Під впливом Тургенєва стиль написання  творів Марко Вовчок змінився з теми села та  етнографії на стиль «модної народницько-інтелігентської белетристики». Він перекладав і популяризував її твори, допомагав у видавничій справі. У Парижі Тургенєв ввів Марію до салону Поліни Віардо, познайомив з Густавом Флобером, Проспером Меріме, а також з письменником, редактором та видавцем журналу «Magasin d`Education et de Recreation» П'єром-Жулєм Етцелем.

І з 1866 року майже на сорок років вона стала постійним співробітником цього журналу. Завдяки паризьким контактам вона стала перекладачкою романів Віктора Ґюго та багатьох інших письменників того часу. Сам Жюль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на переклади своїх творів на російську мову.

Проживаючи у Парижі, Марко Вовчок багато писала. Її відома повість «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і була перекладена багатьма мовами. Тут вона створила перший французький дитячий журнал, де писала історії та казки для дітей Франції.

Невдовзі, обравши собі нову «жертву», фатальна жінка залишає Івана Тургенєва. Вона полюбила Олександра Пассека - історика, етнографа та літератора, який за дорученням уряду приїхав до Європи. Але доля-лиходійка і тут внесла свої корективи - через шість років Пассек помер на руках коханої.

Втративши своє кохання, Вовчок повернулася в Росію. Тоді вона зблизилася з видавцями журналу «Вітчизняні нотатки» (рос. «Отечественные записки») М. Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, де вела рубрику зарубіжної літератури, публіковала свої оригінальні російськомовні твори й перекладала європейських класиків з французької, англійської, німецької, польської на російську.

Щоб відволіктися від похмурих думок і туги, Марія знайшла собі нове захоплення в особі відомого критика та публіциста Дмитра Писарєва. Під впливом Писарєва вона перекладає російською «Походження людини» Дарвіна і «Життя тварин» Брема. Під час купання в Балтійському морі, спасаючи її сина Богдана, Писарєв втопився. 

 

В кінці 60-х вона працювала в журналі «Отечественные записки», в якому надрукувала романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», «Теплое гнездышко» та цикл нарисів «Мрачные картины».

1870 року Марко Вовчок звернулась до уряду за дозволом видавати журнал-щомісячник «Переклади найкращих іноземних письменників».

Минув час і вона знову була люблячою та коханою. Її обранцем став молодий гардемарин Михайло Лобач-Жученко – друг її сина Богдана, який був на 17 років молодшим. Проте минуло сім довгих років, перш ніж Марія дала згоду стати його дружиною. Саме з ним Марко Вовчок знайшла, нарешті, спокій та сімейне щастя. Вони повінчалися і прожили звичайним сімейним життям майже 30 років.

В житті письменниці була ще одна драма – син Богдан, що був увя’зненний за народництво. Неодноразово літня письменниця долала довгі дороги, щоб провідати сина. Одного разу до квартири Лобачів-Жученків прийшла жінка, залишила немовля й зникла. То був син її сина Богдана, тобто онук Марії Олександрівни. Вони з чоловіком нарекли його Борисом і виховували як свого сина. Борис став морським офіцером, прожив  майже сто років і написав «Літопис життя і творчості Марка Вовчка».

У житті Марії Олександрівни був час, коли вона майже нічого не писала і дуже рідко займалася перекладами. Лише оселившись на Кавказі, в Нальчику, Вовчок знову взялася за перо і видала повне зібрання своїх творів - а їх за роки назбиралося чимало! Марко Вовчок написала понад сто оригінальних творів та стільки ж перекладів.

Померла велика українська письменниця на руках свого чоловіка в Нальчику у 1907 році і похована під улюбленою грушею на подвір’ї. Прах її досі покоїться там.

Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки щодо її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати лише після її смерті.

У літературі з'явилося кілька художньо-біографічних книг про життя Марії Вілінської. Деякі з них є в нашій бібліотеці. 

Життю й творчості письменниці присвячено короткометражний телевізійний документальний фільм «Марко Вовчок. Таємнича зірка» (2014 р.)

Образ письменниці зображений у відомому радянському фільмі «У пошуках капітана Гранта» (1985 р., реж. С. Говорухін) у виконанні знаменитої французької актриси Марини Владі.