У романі «Сподіваюся на Тебе» Софія Майданська намагалася затримати в
долонях мерехтіння плинного часу, яке залишає в нашій пам’яті рвійний дух
швидкоплинного весняного цвіту і гіркотний дим погідної осені, на тлі ландшафту
Обіцяної Землі дитинства. «…Перевага нашого
минулого над майбутнім у тому, що воно ніколи не зміниться на гірше. Тепер
можна знов і знов перегравати компакт-диск, де записана музика наших спогадів,
бо пам’ять – не розтроюджене чеканням з хвилини на хвилину, з дня на день, з
року в рік те, що мало статися, та не сталося, мало прийти, а не прийшло.
Пам’ять не згинає додолу, а вирівнює, вимудрює, урівноважує. Пам’ять – це тиха
присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Майданська С.
Сподіваюся на Тебе: роман.- К.: Факт, 2008.- 344с.
Немає коментарів:
Дописати коментар