У древньому середземноморському місті є традиція: кожні десять років
влаштовують гру в «живі» шахи (гості міста проти місцевих), фігури якої – люди
зі зброєю. Ця гра, центральна подія роману, може
виявитися смертельною, так само як і почуття симпатії, що виникає між головними
героями.
«Сад спочилих котів» – це
мозаїка, що складається з багатьох казкових історій. У такій історії може йтися
про загадкову рослину, схожу на тюльпан, з’ївши яку людина не може далі
брехати. Або це може бути стародавня оповідка про чудовисько, що роками
живиться від тіла, в яке йому вдається впитися пазурами. Ці розповіді, на
перший погляд, не мають відношення до головного сюжету, але вони вторять
головній темі роману, якою є любов з її непоступливістю, прискіпливістю і
непередбачуваністю.
Карасу Б.
Сад
спочилих котів/ Б.Карасу; пер.з турец. О.Кульчинського; худож.-оформлювач
Є.В.Вдовиченко.- Харків: Фоліо, 2010.- 286с.
Немає коментарів:
Дописати коментар