Ніхто не знищить,
не розвіє
П. Глазовий
30 вересня виповнюється 100 років від Дня народження заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премій ім. Остапа Вишні, П. Сагайдачного, І. Нечуя-Левицького, Наталії Забіли, члена Спілки письменників СРСР, поета-сатирика Павла Прокоповича Глазового (1922 - 2004). Народився Павло Прокопович 30 серпня 1922 року у с. Новоскелюватка на Миколаївщині у сім’ї хлібороба. У Новоскелеватці пішов до школи. У тридцятих роках після колективізації сім'я Глазових переїхала до Кривого Рогу. Павло Прокопович навчався у Новомосковському педагогічному училищі, вчителював у с. Кірове Щорсівського району. Учасник Великої Вітчизняної війни, був у діючій армії з 1941 р. по 1946 р. Після війни Глазовий навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня.
Знаменитий письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися до Києва. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Павло Прокопович одинадцять років працював заступником головного редактора журналу "Перець", пізніше заступником головного редактора журналу "Мистецтво". Жив у Києві досить скромно на вулиці Льва Толстого, 25. Найбільшим його багатством були книги. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.У творах Глазового ніколи не було прямолінійної критики влади. Але вона проступала між рядків, і не могла не впасти в око уважному читачеві. А, зважаючи на шалену популярність автора (крім сцени, його можна було побачити по телевізору, почути по радіо), відповідні структури не могли не забити на сполох. Почали затримуватися з виходом збірки гуморесок Павла Прокоповича. Урізалися наклади книжок ─ наприклад, при заявці сорок тисяч їх друкували лише тритисячним тиражем. Але найстрашніше – «чинуші» намагалися його не помічати.
Коли
у мене на могилі
Чудесний виросте будяк,
Хотів би я, щоб друзі милі
Про мене згадували так:
- Ти пам’ятаєш Глазового?
Невже забув? Це ж той Павло,
Який життя прожив для того,
Щоб людям весело було.
2000 року Глазовий написав «пророчий» вірш «КОШМАРНИЙ СОН»
Подивишся
передачі
Та різні програми
І думаєш: – Скільки ж можна
Дражнитися з нами?
Після кожної реклами,
Кожної об’яви
Тільки й чуєш: “Севастополь –
город русской славы”.
Позавчора пізнувато
Я уклався спати.
Сплю і бачу: ніби привид
Пхається до хати.
Пика кругла, наче диня,
Оченята хитрі,
Нога в гіпсі і блотняцька
Кепка на макітрі.
– Ти чого це серед ночі? –
Питаю в прояви,
А він каже: – Собираю
Вещи русской славы,
Откудова эта шуба?
Кажу:
– Із Полтави.
Пхає в сумку. – Значит, это
Шуба русской славы.
А откуда эта шапка?
Кажу: – Зі Сваляви.
Пхає в сумку. – Значит, єто
Шапка русской славы.
З шафи чоботи жіночі
Тягне за халяви.
– Итальянские? – питає, –
Значит, русской славы..
А откудова иконы?
Из какой державы?
– Із Києва.
– Киев тоже
Город русской славы.
Впакувався, сів до столу
Поїв “на халяву”.
– Обожаю вареники –
Всерусскую славу!
– А откуда коньячишко?
Кажу: – З Балаклави..
– Так это же Севастополь,
– Город русской славы…
Видув пляшку. Лізе в ліжко…
До дружини Клави.
– Куди?! – кричу.
Это, – каже, –
Баба русской славы!..
Я злякався і проснувся.
Звідки ця химера?
Напевне я надивився
Передач про мера,
Який має біля моря
Русской слави дачу,
А ще хоче Севастополь
І Крим – на додачу.
Я так люблю веселий сміх,
Веселий сміх, що гріє всіх!
Переливаю в слово радість,
Яку в душі своїй зберіг.
І я щасливий, що пишу
Хорошим людям на потіху.
Ловлю в очах іскрини сміху
І довго в серці їх
ношу"
А ще в селі Новоскелеватка збереглася школа, до якої ходив малий Павло Глазовий. Про що свідчить меморіальна дошка на школі.
Створено Міжнародний фонд імені Павла Глазового. Місією Фонду є вшанування пам’яті великого Майстра гумору Павла Прокоповича Глазового, втілення його не здійснених за життя мрій.
Пророчі твори писав Павло Глазовий з гумором вся ПРАВДА.
ВідповістиВидалити