Національні святині України. Святогірська Свято-Успенська лавра. До 90-річчя Донецької області

З 1997 року видаються книги науково-популярної серії «Національні святині України», присвячені 200-літтю Різдва Христового. Унікальні книги серії розповідають про релігійну, культурно-історичну та мистецьку спадщину, зосереджену у найвизначніших храмових та монастирських ансамблях України, включаючи і ті, що були знищені протягом XX століття. В рамках серії видано більше 30 книг.

Одна з них – «Святогірська Свято-Успенська лавра» написана нашим земляком,  істориком Володимиром Миколайовичем Дєдовим. 

Автор на підставі багатьох історичних джерел, архівних матеріалів, результатів науково-дослідних і проектних робіт розкриває етапи формування архітектурного ансамблю Святих Гір, його долю в різні часи історичного минулого України, висвітлює питання відтворення архітектурних пам'яток в умовах діяльності історико-архітектурного заповідника, відновлення монастиря в 90-ті роки ХХ століття, його ролі у духовному відродженні України, набуття їм почесного статусу Лаври у 2004 році. Окрема глава розповідає про втрачені комплекси Святогірського монастиря. 

«Усі культурні народи давно вже зрозуміли історичну й національну коштовність пам'яток старовинного мистецтва. У всіх культурних народів не тільки закони, але й саме громадянство пильно охороняють ці пам'ятки не лише від загину, а й від зіпсуття та руйнування...» - писав видатний мистецтвознавець, професор Федор Іванович Шміт. Тож давайте і ми з вами берегти і вивчати наші національні святині, пишатися тими, завдяки кому вони з'явилися на землі нашій, і навчати цьому нащадків.

Архітектурний ансамбль Успенського чоловічого монастиря в складі тридцяти пам'яток архітектури XVII-XIX ст. розташувався серед крейдяних пагорбів правого берега р.Сіверський Донець. Початковий період формування монастирського комплексу припадає на час заселення безмежних просторів “дикого поля” українським козацтвом. 

Нині, як і 5 століть тому, коли руські літописи вперше згадують Святі Гори на Дінці, привертає увагу білий крейдяний велетень, що ховає в своїй утробі перші печерні храми, келії, усипальні Святогірської пустині Пречистої Богородиці. Саме під такою назвою в стародавніх актах зустрічається Успенський монастир у 20-х роках XVII ст. Але перші сторінки своєї історії Богородична обитель надійно приховала, чим викликала появу безлічі легенд та переказів.

У побудові храму, як і в інших наземних спорудах XVII-XVIIІ ст., втілюються споконвічні традиції дерев'яної народної архітектури, розвинуті в своєрідному кам'яному зодчестві Слобідської України.

Розвиток цього напрямку в формуванні архітектурного ансамблю Святогірського монастиря було перервано закриттям обителі в 1787р. Майно було спочатку передано до державної казни, а в 1790 перейшло у власність князя Таврійського — Григорія Потьомкіна. Відновлення Успенського чоловічого монастиря відбулось у Святогірському маєтку графа в 1844р. На місці старого монастирського комплексу з Успенським собором початку XVIIІ ст. споруджується новий монастир, у розробці проектів якого беруть участь відомі архітектори.
В 1922 році монастир було закрито, а майно і стародавні споруди використано для організації Першого Вседонецького будинку відпочинку. 

У 1980 році Урядом Української РСР створено Державний історико-архітектурний заповідник. У 1992 році відкрився Святогірський Успенський чоловічій монастир, який згодом став найбільшим монастирем Південно-Східної України.

В різні роки у Святих Горах працювали Г. С. Сковорода, А. П. Чехов (“Перекотиполе”), І. О. Бунін (“Святі гори”), В. І. Немирович-Данченко (“Святі гори”), П. П. Гулак-Артемовський (“Були ж ми і в Святогорськім”), С. М. Сергєєв-Ценський (“Сад”), Ф. І. Тютчев (“Святі гори”), М. І. Цвєтаєва. У музеях і приватних колекціях зберігаються святогірські пейзажі І. Ю. Репіна, С. І. Васильківського, О. В. Гіне, Ю. Я. Федерса.